Віктор Лещинський: «Життя, як і дім, потребує міцного фундаменту з любові та віри»

„Напередодні Різдва та Нового року відомий український будівельний експерт, доктор юридичних наук Віктор Лещинський ділиться із журналом «TOUCH» думками про баланс між роботою і мистецтвом, про віру, родину, красу, яка лікує душу, і про те, чому саме жінки, на його переконання, надають цьому світу гармонії більше, ніж будь-яка архітектура.“

- Пане Вікторе, що для вас означає грудень і новорічні свята?

Грудень — це особливий місяць. Час, коли хочеться сповільнитися, озирнутися, згадати, що вдалося, а що ще попереду. Мені близьке це відчуття тиші перед оновленням. Коли Київ засвічується вогнями, коли у вікнах будинків з’являються ялинки, коли в повітрі пахне хвоєю та мандаринами — навіть великі міста стають трохи схожими на казку. І тоді починаєш більше цінувати прості речі: розмову з близькими, теплий вечір удома, відчуття вдячності за те, що живеш і можеш творити.

І водночас грудень — це час надії. Ми всі чекаємо на мир, на відродження, на той день, коли Україна зможе зітхнути спокійно. Новий рік завжди символізує новий етап, і мені хочеться вірити, що він принесе нашій країні довгоочікуваний спокій і впевненість у завтрашньому дні.

- Ваша професія вимагає точності, рішень, контролю. Як ви «вимикаєте» робочий режим, коли повертаєтесь додому?

Це не завжди просто. Робота в експертизі — це велика відповідальність: за безпеку людей, за якість, за правду. Але із часом навчився відділяти робочий простір від особистого.

Дім для мене — це територія спокою. Там я не експерт і не керівник, а чоловік, батько, друг. Іноді достатньо простої речі — приготувати каву для дружини, поставити тиху музику, поговорити з близькими. Такі моменти наповнюють життя сенсом набагато більше, ніж будь-які ділові перемоги.

- Відомо, що ви цікавитесь мистецтвом,живописом і скульптурою, часто буваєте на виставках і в галереях, спілкуєтесь із митцями, виступаєте меценатом. Звідки це захоплення?

Завжди вважав, що будівництво, архітектура й мистецтво дуже близькі між собою. І будинок, і картина створюють простір — просто різними засобами. Якщо впроєкті немає мистецтва, він втрачає душу. Тому живопис і скульптура для мене — не просто хобі, а спосіб мислення і відчуття світу.

Люблю відвідувати галереї, знайомитися з художниками, бачити, як із натхнення народжується нова ідея.У грудні, коли мерехтять вогні й місто дихає святом, мистецтво сприймається по-особливому. Ти заходиш у виставкову залу, де світло падає на скульптуру, і усвідомлюєш: краса має значення — вона повертає рівновагу і віру в себе.

Тому із задоволенням організовую та підтримую мистецькі виставки в Україні й за кордоном. Однією з найяскравіших подій, на мою думку, стала благодійна виставка українських митців у Нью-Йорку в грудні 2022 року, де ми представили понад 50 картин і скульптур. Ця подія ще раз підтвердила: українське мистецтво — це сила, що об’єднує людей навіть далеко від Батьківщини.

- Ви згадали про натхнення і гармонію. А де ви черпаєте духовні сили, коли світ навколо такий складний, в країні війна?

Переконаний: без духовної опори людина втрачає рівновагу. Віра завжди була для мене джерелом спокою й внутрішнього світла. Це не лише традиція чи обряд, а глибокий внутрішній діалог із Творцем. Часто буваю в храмах, долучаюсь до церковних ініціатив, допомагаю у відновленні святинь. Це не обов’язок, а потреба серця.

Свого часу пощастило відвідати Афон — святі місця, де відчуваєш особливий спокій. Там зникає суєта, і ти починаєш чути себе по-справжньому. Ця подорож дала відповіді на багато запитань і нагадала: головне в житті — не те, що маєш, а скільки добра можеш зробити для інших.

- Відомо, що ви багато років підтримуєте Православну церкву України й маєте нагороди від її предстоятеля, Блаженнішого Митрополита Епіфанія. Коли ви зустрічаєтесь із ним, про що розмовляєте?

Найчастіше — про цінності. Про те, як важливо сьогодні зберігати духовність у суспільстві, яке переживає війну. Митрополит Епіфаній— надзвичайно мудра, щира людина. Його слова завжди нагадують: справжнє відновлення України починається не з бетону й арматури, а з людського серця.

Так, уже багато років беру участь у духовних і благодійних ініціативах — підтримую парафії, допомагаю у відновленні храмів, сприяю розвитку громад. Це не просто меценатство, а форма служіння. Адже віра і праця на благо людей і моральнихцінностей — це ще одна форма будівництва. Ми зводимо не лише стіни, а духовну основу, на якій тримається країна.

- Якщо говорити глобальніше — що для вас є сенсом життя

Сенс життя —у творенні. У тому, щоб залишати після себе щось світле: дім, ідею чи людину, якій ти зміг допомогти. Ми всі будуємо — хтось споруди, хтось родину, хтось віру. І чим більше в цьому світла, тим міцнішим стає наш спільний дім — Україна.

- Ваша сім’я, здається, для вас — окрема фортеця. Як вам вдається поєднувати роботу з родинним життям?

Вірю, що головне — не кількість проведеного часу, а його якість. Ми завжди знаходимо моменти, щоб побути разом, поговорити, посміятися, поділитися думками. У вихідні намагаємося виїхати за місто, подихати свіжим повітрям, побути ближче до природи. Саме такі прості речі повертають внутрішній спокій і гармонію, нагадують, заради чого живеш.

- Як би ви описали свою роль як чоловіка і партнера?

Партнерство, на мій погляд, — це передусім повага. Уміння слухати, а не лише говорити. Давати людині поруч простір для її власних мрій і прагнень. Я щасливий, що моя дружина Ірина розділяє мої погляди й підтримує мене в усіх починаннях. Без неї не було б тієї рівноваги, яку я маю сьогодні.

- Повертаючись до вашої професійної діяльності — який тренд у сучасному будівництві сьогодні вас надихає?

Мені імпонує тенденція до природності — натуральні матеріали, світло, тепло. Люди прагнуть не просто комфорту, а душевної рівноваги.Особливо жінки, які створюють у домі емоційну атмосферу.

Якщо плануєте оновити простір до свят, зверніть увагу на деталі: дерево, камінь, текстиль, м’яке світло. Це не потребує великих витрат, але створює відчуття затишку й захищеності. Адже справжній дім вимірюється не площею, а любов’ю тих, хто в ньому живе.

- Якщо підсумувати рік і звернутися до жінок, які вас зараз читають, що б ви хотіли їм сказати?

Хотілося б побажати, щоб кожна жінка створювала навколо себе простір, у якому пануютьлад і тепло. Нехай ваш дім буде не просто місцем проживання, а джерелом сили та рівноваги. І що б не відбувалося зовні — виклики, турботи чи навіть війна –— завжди зберігайте свій внутрішній мир і віру в добро.

- Уявімо, що сьогодні Святвечір. З ким би ви хотіли провести цей вечір за одним столом?

Напевно, з тими, поруч із ким відчуваєш справжність. Передусім — із жінкою, яка є моєю опорою, близькими і друзями, поруч із якими можна просто бути собою. Адже саме вони нагадують: найцінніше у тиші святвечора— не подарунки, а щирі розмови, спогади і вдячність за життя.

- Що б ви побажали читачкам «TOUCH» у новому році?

Бажаю всім миру в серці, любові вдома й натхнення в кожному дні. Хай поруч будуть люди, з якими легко мовчати й щиро сміятися. Бережіть красу довкола себе — саме вона робить нас сильнішими.

І найголовніше — нехай прийдешній рік принесе Україні перемогу, відновлення і довгоочікуваний мир, щоб ми могли творити, будувати й жити під мирним небом.