Добре серце, що б’ється за перемогу: Ярина Левицька про волонтерство
„Завершуючи цей непростий рік, ми хочемо звернути особливу увагу на незламну силу волонтерської діяльності, яку представляють українські жінки. Вони об'єднують свої зусилля для підтримки, відновлення та перемоги, змінюючи життя людей на краще.
У грудні ми мали честь запросити стати нашою «жінкою з обкладинки» Ярину Левицьку — засновницю благодійної організації Ukrainian Spirit by Yaryna Levytska. Наші віддані читачі вже не раз могли прочитати в нашому виданні про проєкти Ярини, її допомогу військовим та переселенцям у США.
Сьогодні ми заглибимося в особистий шлях цієї неймовірної жінки. Розповідатимемо не про конкретні проєкти, а про її волонтерський досвід, власні роздуми та ті моменти, які є важливими етапами на шляху до нашої спільної майбутньої перемоги.“
- Ярино, розкажіть, як Ви прийшли до волонтерства? Що стало тим самим поштовхом допомагати іншим?
Мій волонтерський шлях розпочався одразу з перших днів повномасштабного вторгнення в Україну. На той час я перебувала в Києві, і з першого моменту зрозуміла, що стояти осторонь подій, які назавжди змінили нашу реальність, я не зможу. Спершу це були невеликі особисті ініціативи, спрямовані на допомогу військовим, підтримку переселенців і пошук необхідних ресурсів для тих, хто найбільше цього потребував. Ми з донькою переїхали до США, масштаби роботи почали зростати, і я відчула необхідність у структурованості, що спонукало мене заснувати благодійну організацію Ukrainian Spirit by Yaryna Levytska.
Мене завжди надихала стійкість і мужність наших військових, ветеранів, а також дітей, які, попри всі випробування, зберігають віру в майбутнє. Їхня надія стала для мене головним поштовхом діяти ще активніше, вірити в те, що кожна, навіть найменша, дія здатна змінити світ.
Особливим моментом на цьому шляху стала місія на Схід, у зону активних бойових дій, разом із військовими капеланами. Ця поїздка не лише зміцнила моє розуміння важливості волонтерської діяльності, але й дала ще глибше відчуття відповідальності за підтримку тих, хто бореться за нашу свободу. Саме тоді я усвідомила, що волонтерство — це більше, ніж допомога. Це спосіб змінювати долі, бути поруч у найскладніші моменти й підтримувати тих, хто цього потребує.
Попри всі труднощі та перешкоди, цей шлях наповнює мене неймовірним відчуттям значущості того, що я роблю. Це лише початок великої справи, і я впевнена, що попереду ще багато важливих завдань, які ми виконаємо разом.
- Які цінності та принципи є основою Вашої волонтерської діяльності?
У кожному моєму проєкті та кожній ініціативі закладені ті самі ключові принципи, які є моїм орієнтиром. Проте найважливішим залишається людяність. Мені важливо не лише допомагати, а робити це з глибоким розумінням і емпатією до тих, хто цього потребує. Повага до людської гідності і прагнення підтримати в складні моменти — основа всієї моєї діяльності.
Ще одним принципом є відповідальність. Це відповідальність перед тими, хто довіряє мені, перед партнерами та перед людьми, яким ми допомагаємо. Я завжди прагну виконувати свої обов’язки чесно та ефективно, усвідомлюючи, що кожна дія має значення.
Окремо хочу підкреслити важливість єдності. Слоган моєї організації — «Єдність — це наша сила!» — уособлює моє переконання, що лише об’єднавшись навколо спільної мети, ми зможемо досягти справжніх змін. Разом ми здатні зробити більше для нашої країни та її захисників.
Моя непохитна віра в силу дії додає мотивації. Я переконана, що навіть найменший вчинок може змінити чиєсь життя. Кожен крок, кожна ініціатива наближають нас до Перемоги, і саме тому я ніколи не зупиняюся перед труднощами, а шукаю шляхи для реалізації ідей та допомоги.
І нарешті, незламність. Мене надихає дух наших військових і ветеранів, які щодня демонструють, що немає нічого неможливого. Цей приклад я переношу у свою діяльність, завжди пам’ятаючи, що кожна перешкода — це лише черговий крок до мети.
Для мене волонтерство — це не лише допомога. Це створення змін, які, я вірю, залишаться назавжди.
- З якими труднощами сьогодні стикається волонтер? Найбільший Ваш виклик за цей час, яким він був?
Сьогоднішні реалії ставлять перед волонтерами чимало викликів, які потребують не лише матеріальних ресурсів, але й емоційної стійкості та витримки. Найбільші труднощі — це постійна потреба у фінансовій підтримці, пошуку партнерів та небайдужих людей, готових долучитися до допомоги. Також значні зусилля вимагає привернення уваги до проблем, які часто залишаються поза фокусом суспільства.
Ще однією серйозною перепоною є фізичне та емоційне виснаження. Волонтерська діяльність часто пов’язана з поїздками в складних умовах, великим обсягом завдань і необхідністю зберігати максимальну ефективність. Найважче — це особисто стикатися з історіями болю та втрат, які переживають люди, яким ти допомагаєш.
Окремим викликом для мене стали поїздки в Україну за останні три роки. Це не просто подорожі — це переломні моменти, адже я постійно розриваюся між бажанням залишитися на рідній землі, бути корисною там, і необхідністю повертатися в США заради доньки та справи, якою займаюся. Навіть розуміння, що з-за океану я маю змогу зробити більше, не зменшує бажання щоразу повертатися на Батьківщину. Однак кожна така поїздка, наповнена зустрічами із захисниками, безсонними ночами та численними завданнями, лише зміцнює мою віру в значущість моєї роботи. Я переконалася, наскільки важливою може бути навіть невелика допомога.
Ще один вагомий виклик — реалізація проєкту із закупівлі адаптивних крісел-колясок для регбі для українських ветеранів команди Invictus. Це був складний процес, який вимагав вирішення питань фінансування, логістики й організації. Коли я починала цей проєкт, навіть не могла уявити весь обсяг роботи, який доведеться виконати. Але зараз, коли крісла готові до передачі й будуть використані на Invictus Games 2025 у Ванкувері, я відчуваю неймовірну гордість за те, що вдалося зробити.
Попри всі труднощі, найбільший урок, який я засвоїла, — це те, що жоден виклик не є непереборним, якщо діяти з вірою та впевненістю у свої сили.
- Як Ви знаходите натхнення та сили продовжувати?
Я черпаю сили в людях, яких підтримую, і результатах своєї роботи. Найбільшим джерелом натхнення є моя донечка — мій Всесвіт. Вона завжди поруч, навіть коли я йду до школи в ролі менторки для українських дітей. Вона сама прагне допомагати, і це наповнює мене гордістю, адже з дитинства я привчала її до добрих вчинків і вмінню бути небайдужою.
Величезною підтримкою для мене є мої батьки. Їхня стійкість, відданість і любов стали прикладом, що надихає і дає сили йти вперед.
Не можу не згадати наших ветеранів, захисників і захисниць. Їхня мужність і незламність — це орієнтир для нас усіх. Вони щодня нагадують, як важливо не опускати рук і продовжувати боротися за краще майбутнє.
Ще одним джерелом натхнення для мене стали слова священника: «Бог дає тобі випробування, тому що знає, що ти можеш їх подолати і зробити ще більше». У моменти труднощів я згадую ці слова, і вони наповнюють мене впевненістю, що всі виклики можна подолати.
Величезну мотивацію дають однодумці — люди, які підтримують ідеї, долучаються до ініціатив і розділяють спільну мету. Спільна праця дарує відчуття, що разом ми здатні досягти чогось справді значного.
І, звісно, натхнення приходить із результатів. Завершений проєкт, усмішки на благодійних заходах, радість тих, кому вдалося допомогти, — усе це підтверджує, що зусилля не були марними.
Для мене натхнення — це любов до життя, віра в людей і прагнення змінювати світ на краще. Саме ці речі допомагають мені долати будь-які виклики та продовжувати працювати.
- Як волонтерство змінило Вас особисто та Ваше ставлення до життя?
Волонтерство для мене — більше, ніж діяльність, це частина мого життя, яка кардинально змінила мої погляди, пріоритети і ставлення до світу. Ця справа навчила мене цінувати кожну мить і кожну можливість допомогти, показала, наскільки значущими можуть бути навіть найменші добрі справи. Завдяки волонтерству я стала більш усвідомленою і відкритою до нових викликів.
Кожен проєкт і кожна поїздка для мене — це не лише шанс зробити щось корисне, а й особистий урок. Наприклад, гуманітарні поїздки в Україну стали для мене підтвердженням сили людяності, взаємопідтримки та жертовності. Спілкування із нашими захисниками навчило мене стійкості та ще більшої поваги до мужності.
Волонтерство показало, що зміни починаються з маленьких дій, і навіть одна людина здатна вплинути на життя багатьох. Проєкт із виготовлення адаптивних крісел-колясок для ветеранів став яскравим прикладом того, як ідея, підкріплена вірою та наполегливістю, може стати реальністю.
Особливу роль у моєму житті відіграє моя донька. Вона завжди поряд під час благодійних заходів, і її участь нагадує мені, наскільки важливо виховувати доброту та небайдужість із самого дитинства.
Зрештою, волонтерство змінило мене на глибшому рівні. Воно навчило сприймати виклики як можливість рости, а не як перешкоду. Один із моїх життєвих девізів: «Кожна добра справа наближає нас до перемоги — як у великій боротьбі, так і в маленькій справі».
- Якщо підвести підсумки 2024року, яким проєктом Ви пишаєтесь найбільше?
2024 рік став для мене надзвичайно насиченим і сповненим важливих проєктів, кожен із яких залишив свій слід у моєму серці. Проте особливу гордість викликає ініціатива з виготовлення та передачі адаптивних крісел-колісних для українських ветеранів, які гратимуть у регбі на Invictus Games 2025 у Ванкувері. Цей проєкт став не лише великим викликом, але і джерелом натхнення.
Ідея створення крісел народилася після мого відвідування Invictus Games у Дюссельдорфі. Там я побачила, наскільки спорт важливий для наших ветеранів як частина їхньої реабілітації. Це не лише про фізичне відновлення, а й про командний дух, впевненість у собі й повернення сенсу життя. Саме тоді я зрозуміла, що українській команді потрібні спеціальні адаптивні крісла для змагань.
Проєкт вимагав чималих ресурсів, часу та зусиль, але результат того вартий. Крісла вже доставлені у Ванкувер, і зовсім скоро вони стануть частиною події світового масштабу. Для мене це більше, ніж просто допомога — це про створення нових можливостей для наших ветеранів, аби вони змогли показати світові силу духу українського народу.
Цей проєкт став символом єдності й підтримки наших захисників. Він довів, що справжні зміни починаються з великого бажання допомагати та віри в можливість змінити чиєсь життя на краще. І саме ці моменти роблять мою діяльність такою значущою.
- Про що Ви мрієте? Які плани будуєте на 2025рік?
Моя найбільша мрія — перемога України та повернення всіх наших територій. Це мета, яка об’єднує нас усіх і дає сили щодня працювати заради майбутнього. Однак поряд із цією глобальною мрією є особисті і професійні прагнення, які доповнюють мою діяльність.
На волонтерському рівні я прагну розвивати свою організацію Ukrainian Spirit by Yaryna Levytska, розширюючи масштаби її діяльності. У планах на 2025 рік — завершити передачу адаптивних крісел-колісних українській команді для Invictus Games у Ванкувері та підтримати наших ветеранів під час змагань. Я також хочу запустити нові проєкти, спрямовані на реабілітацію військових через спорт, культуру та психологічну підтримку.
Ще одне моє бажання — організувати благодійний захід на річницю заснування організації, щоб зібрати кошти для нових ініціатив. У моїх планах також створення подій, які стануть потужними платформами для популяризації української культури й пошуку міжнародної підтримки нашої країни.
На особистому рівні мрію більше часу присвячувати донечці й собі. Вона — мій Всесвіт, моя найбільша радість і натхнення. Я прагну, щоб вона росла з розумінням цінності добра, співчуття та взаємодопомоги. Уже зараз вона допомагає мені у волонтерських ініціативах, і це дає віру в наше майбутнє покоління.
І, нарешті, я мрію повернутися додому в Київ, до будинку, у якому моя родина ще не встигла пожити після його будівництва. Я хочу створити там сімейний затишок — символ того, що Україна відновлюється і розквітає. Нехай ці мрії і великі, але я вірю, що крок за кроком ми зможемо зробити їх реальністю.
