Відносини із собою — це точка опори: Маргарита Башутіна про силу жінки, партнерство та чесність у терапії

„Маргарита Башутіна — психотерапевт, коуч і жінка, яка вміє говорити про складне просто. Вона спеціалізується на сімейній та спортивній психології, працює із жінками, парами та професійними спортсменами. Її погляд на стосунки — цілісний: без прикрас, але з великою повагою до кожної історії. Вона говорить про любов, дружбу й секс у парі, як про частини цілого, і точно знає: усе починається з внутрішньої чесності. Ми поговорили з Маргаритою про партнерство, роботу з емоціями, жіночу реалізацію та психологію лідерів.“

- Маргарито, як ви зрозуміли, що хочете присвятити життя саме психотерапії? Чим вас привабив цей шлях?

Знаєш, я не можу сказати, що це було миттєве осяяння. Швидше — поступове відкриття. Я прийшла в психотерапію не лише з інтересу до інших, а й тому, що сама мала потребу зцілитися. У мене була невралгія, оніміння пальців і страждала на периферію зору під час криз. Постійний головний біль і відчуття втоми від життя. Лікувала себе від тривалого відчуття провини, яке носила з дитинства — за те, що «не така», «зайва», «недостатньо хороша». І ще — вчилася дозволяти собі відчувати: страх, злість, смуток. Те, що раніше ховала, бо вважала, що треба бути «зручною» і «правильною».

Психотерапія привабила мене як можливість бути поруч із людиною в найуразливіші моменти, дати простір, де можна не ховатись, не вдавати. Для мене це не просто професія — це спосіб бути з людьми по-справжньому.

- Ваша місія — допомагати парам будувати якісні, глибокі стосунки. Із чого, на вашу думку, починається справжня близькість?

Справжня близькість у парі починається з вразливості. Це той момент, коли двоє починають по-справжньому відкриватися одне одному — не тільки думками, а й своїми страхами, сумнівами, бажаннями та вразливістю. Це потребує довіри, адже відкритість завжди несе ризик бути неприйнятим.

Це про чесні розмови, де ти кажеш: «Я боюся, що ти перестанеш мене любити, якщо дізнаєшся, який я насправді». Це про прийняття іншого без спроби переробити. Це про готовність бути поруч не лише у радості, а й в болю.

Близькість — це не тільки про фізичну близькість або загальний час, а про відчуття: «Ти бачиш мене по-справжньому, і я бачу тебе. І ми все одно обираємо бути разом».

- Ви працюєте з дуже різними клієнтами — від домогосподарок до керівниць великих компаній. Що об’єднує таких різних людей у запитах на терапію?

Це чудове питання. Незважаючи на зовнішні відмінності — статус, професію, спосіб життя — усіх людей, які приходять у терапію, зазвичай об’єднує кілька глибинних потреб:

1. Прагнення бути почутим і зрозумілим. Люди хочуть, щоб їх хтось уважно вислухав без осуду. Це базова потреба у визнанні й емоційному контакті.

2. Біль, або внутрішній конфлікт. У кожного він свій: хтось переживає втрату, хтось — кризу стосунків, вигорання чи відчуття безглуздя. Але суть у тому, що щось «болить», і із цим більше не хочеться залишатися наодинці.

3. Бажання змін. Навіть, якщо воно ще не до кінця усвідомлене, люди шукають способу жити інакше — легше, чесніше із собою, більш наповнено.

4. Внутрішній пошук і питання «хто я?». Це запит, який виникає незалежно від соціального статусу. Багато хто хоче краще зрозуміти себе, свої реакції, цінності, історію.

5. Потреба в підтримці. У складні періоди важливо мати «місце», де можна відчути безпеку, опору й довіру.

Терапія — це простір, де людина може побути собою без масок, і саме це об’єднує таких різних клієнтів.

- Які типові помилки роблять пари, намагаючись «врятувати» стосунки?

Коли пари намагаються «врятувати» стосунки, вони часто діють із тривоги, страху втрати або болю. І тоді вони намагаються «переробити» партнера. Замість того, щоби подивитися на власну роль у динаміці, людина зосереджується на тому, що не так з іншим: «От якби він/вона змінився — усе було б добре».

Вони починають уникати чесних розмов. Часто партнери, або взагалі не говорять про те, що болить, або говорять, але у формі претензій і звинувачень. А відкрита і вразлива комунікація потребує часу й навичок, які не завжди є.

Насправді врятувати стосунки можна тільки тоді, коли обидва готові чесно подивитися на те, як саме вони зараз взаємодіють, що не працює — і що кожен може змінити у своїй поведінці, а не лише в стосунках загалом.

- Ви також працюєте зі спортсменами високого рівня. Чим психологія спорту відрізняється від класичної терапії?

Класична терапія — більше про «бути собою», дослідження минулого, патернів, потреб, а спортивна психологія — про «як зібрати себе, коли все летить шкереберть», і зробити свою найкращу спробу.

Але часто в роботі зі спортсменами ці сфери перетинаються — бо криза результатів може стосуватися глибинної кризи ідентичності: «Хто я, якщо не виграю?»

У спортивній психології часто працюють із чітким запитом: «Я хочу краще виступати», «побороти страх перед змаганнями», «вийти з ями після травми». Це більше про підвищення ефективності, а не про глибинні емоційні трансформації (хоч вони теж можуть виникати в процесі).

У класичній терапії ми можемо довго досліджувати витоки тривоги, а в спорті — треба навчити людину керувати своїм станом тут і зараз, бо змагання не чекатимуть. Це про навички саморегуляції, фокус, впевненість, ментальну стійкість.

А ще є нюанс: спортсмени звикли до чіткості, структури й дії, тому психолог має адаптуватися до такого стилю: бути більш прямим, давати інструменти, вправи, зворотний зв’язок, а не лише «простір для дослідження».

- Як вам вдається поєднувати коучинговий підхід із психотерапевтичним? Де проходить межа між ними?

Коучинг працює із цілями, діями, мотивацією, розвитком, — коли людина в ресурсі, але хоче більше ясності, фокусу, прориву. Терапія — коли є емоційний біль, травма, внутрішні конфлікти, повторювані сценарії, втрата сенсу, — і треба більше дослідження, прийняття, інтеграції.

У коучингу — рух уперед, більше про «як», ніж «чому». У терапії — можна затриматись, «розмотати клубок», дати місце почуттям, прожити щось, що раніше було витіснене.

Я завжди починаю з прояснення запиту. Якщо людина приходить із ціллю, мотивацією і готовністю діяти — я можу використовувати коучинговий стиль: багато питань, фокус на ресурс, майбутнє, конкретні кроки. Якщо бачу, що за «ціллю» стоїть біль, страх, застрягання, тоді вже працюю терапевтично: повільніше, емпатичніше, з більшим зануренням у внутрішній світ.

Межа — це не стільки метод, скільки стан людини. Я завжди орієнтуюсь на те, що зараз буде безпечним, помічним і не занадто раннім.

- Ви вже 15 років у шлюбі й маєте доньку. Як ви знаходите баланс між особистим і професійним?

Моя сім'я — це одна велика спільна команда. У жодній сім'ї немає ідеальності, як і ні в чому в цьому світі. Ми просто намагаємося бути взаємозамінними та розуміти один одного.

15 років шлюбу — це не тільки любов, а й постійне партнерство. Ми із чоловіком ділимось обов’язками, підтримуємо один одного в кар’єрі, мріях, втомі також.

Як і в кожній сім'ї, ми маємо розпорядок, якого ми намагаємося дотримуватися. А ще будуємо свою роботу так, щоб вона працювала на життя, а не навпаки.

- З якими запитами найчастіше приходять жінки? Чого вони шукають у терапії сьогодні?

Проблеми в стосунках: стосунки з партнером (нестача близькості, кризи, зрада), повторювані сценарії (наприклад, притягують «не тих» чоловіків), токсичні або залежні стосунки.

Жінки часто приходять із глибоким внутрішнім соромом, критикою до себе, знеціненням, неприйняттям свого тіла. З питаннями зниженої самооцінки.

- Що для вас означає бути реалізованою жінкою — у стосунках, у роботі, у житті?

Це дуже глибоке й інтимне питання — і відповідь, звісно, у кожної жінки своя. Але якщо спробувати узагальнити, то бути реалізованою жінкою — це означає жити в злагоді із собою. Це коли внутрішній світ не суперечить зовнішньому: твій вибір — твій, твоє життя — твоє, а не нав’язане очікуваннями інших.

У стосунках — це бути з тим, з ким справді хочеш бути. Мати свободу бути собою, приймати й бути прийнятою, кохати й відчувати любов у відповідь. Це партнерство, у якому ти не втрачаєш себе.

У роботі — це займатися тим, що має сенс для тебе. Не обов’язково бути керівницею чи мати мільйони, але важливо, щоб твоя праця приносила задоволення, розкривала твій потенціал, і щоб ти відчувала, що твій внесок має значення.

У житті — це коли ти встигаєш бути різною: сильною і ніжною, втомленою і натхненною, веселою і серйозною. Це коли ти приймаєш свої слабкості, вмієш радіти дрібницям, не зраджуєш своїм цінностям і не боїшся змінюватися.

- А якщо в трьох словах описати, що таке справжня сила жінки — що б ви сказали?

Мудрість, ніжність, незламність.