Наталія Кривіч: «Між критикою і підтримкою: як допомогти собі»
„Наталія Кривіч — психологиня з багаторічною практикою. Її спеціалізація — внутрішня підтримка, самооцінка, подолання травматичного досвіду. Вона допомагає людям знаходити опору в собі, розрізняти голос совісті від почуття провини, звільнятися від глибинних страхів і деструктивних установок. У своїй роботі Наталія поєднує глибину з м’якістю, а рефлексію — з конкретною дією. У цьому тексті — важливі думки та практичні кроки, які справді хочеться прочитати саме зараз.“
Час війни випробовує нас на міцність духу, здатність до милосердя, стійкість віри і внутрішню чесність. Це правда. Але де знайти ресурс, аби вистояти? Як не зламати крила? Як не впасти в апатію чи депресію? Як зрозуміти, що з тобою відбувається, якщо ми не бачимо себе збоку?
Наше сприйняття себе часто викривлене. Іноді ми перебільшуємо власні вади, іноді — переваги. Але найчастіше — стаємо жертвами надмірної самокритики.
Звідки береться критика?
Людство, у прагненні самовдосконалення, винайшло критику. Це соціальний інструмент. У природі — ні рослини, ні тварини — не критикують. Вони просто живуть.
Критика — це аналіз та оцінка на основі певних норм із метою усунення недоліків. У самому визначенні немає нічого страшного. Але чому ми так її боїмося? Тому що пострадянська культура зробила з критики зброю. Її мета — викликати почуття провини, страх бути «поганим», сором. ( Знайомо? «Що люди подумають», «Як я виглядатиму?» ). Така критика не виховує — вона руйнує.
Коли людину постійно змушують відчувати провину і страх, вона втрачає життєву радість. Народжуються агресія, замкненість, фальшивість, образливість. Людина починає вважати себе гіршою тільки тому, що її критикують. Вона живе в очікуванні докору. Це — глухий кут.
Що ж робити?
Критика — безсила, коли йдеться про внутрішні зміни. Потрібна інша стратегія. Ось вісім кроків, які допоможуть вам і вашим близьким підтримати себе замість знецінення:
1. Усвідомте: провина й совість — не одне й те саме. Якщо ви щось робите через провину — вам зле. Коли дієш щиро і з совістю — душа наповнюється світлом.
2. Провина — не природне відчуття, а продукт людського мислення. У природі її не існує. Вона лише в голові, у нашій свідомості.
3. Відмовтеся від критики. Не лише вголос, а й подумки. Вона забирає енергію, але нічого не дає.
4. Не критикуйте себе й дітей. Хочете навчити — створіть умови: покажіть, як чистити картоплю, як діяти під час тривоги, як обробити рану — спокійно, без нав’язування і негативу.
5. Поважайте себе. Дозволяйте собі помилятися. Навіть навмисно робіть дрібні помилки — це знижує напругу та вчить уникати справді серйозних помилок.
6. Робіть усе через любов і совість. Це єдине джерело справжньої сили. А дії через страх і провину виснажують.
7. Відсутність критики — уже підтримка. Тиша замість докору — іноді найкраще, що можна дати людині.
8. Навіть коли помиляєтесь, кажіть собі: «Я вчуся. Я навчусь. І допоможу навчитися іншим».
Ці вісім кроків — прості. Але дієві. Вони не потребують зовнішніх ресурсів, зате дають внутрішню опору. І якщо кожен із нас хоча б трохи менше критикуватиме і трохи більше підтримуватиме, світ довкола вже стане добрішим.
