КОЛИ В ДУШІ ЗВУЧИТЬ ВЕСНА

ОЛЕНА ХИЖНА
Заслужена артистка України. Актриса театру і кіно. Співачка. Ведуча. Виїзна церемоніймейстерка. Педагогиня сценічної мови та майстерності актора.

„Цієї весни у творчому житті Олени Хижної — особливий період. 8 березня виходить її новий музичний кліп, а вже 22 березня глядачі побачать прем’єру вистави, що стане бенефісом актриси до 40-річчя служіння театру. Напередодні Міжнародного дня театру вона втілить на сцені легендарну Сару Бернар — жінку, яка стала символом сили таланту й безмежної відданості мистецтву. Про творчість, сенс професії, жіночність і силу любові — у нашій розмові.“

- Пані Олено, цієї весни у Вас одразу кілька важливих подій — новий кліп і прем’єра вистави. З якими почуттями Ви входите в цей творчий період?

Весна для кожного з нас — це народження чогось нового або відродження того, що вже було. Я йду в цю весну з кроками любові, надії та віри у світле майбутнє. Дуже хочеться, щоб цей прекрасний час у природі співпав із пробудженням добра в людських душах і щоб нарешті завершився хаос, у якому живе світ. Нам потрібен мир — мир на всій планеті. Земля — наш спільний дім, і вона занадто маленька, щоб її руйнувати. Ми продовжуємо працювати й творити, але тепер мислимо значно глобальніше. Від цього березня я чекаю творчої радості, хоча й розумію, що буде велике навантаження. І, звичайно, чекаю оплесків, підтримки глядачів та теплих відгуків.

- 22 березня відбудеться прем’єра, що стане Вашим бенефісом до 40-річчя служіння театру. Це більше підсумок чи новий етап?

Безумовно, це певний підсумок. Моя героїня Сара Бернар у п’єсі Джона Маррелла «Сміх лангусти» також озирається на прожите життя — згадує ролі, що принесли світову славу, любов, яка змушувала страждати, але водночас піднімала до небес. У житті кожної людини настає момент, коли хочеться озирнутися назад і зрозуміти пройдений шлях. Але наша вистава має іншу назву — «Жити, не очікуючи смерті», і вона звучить значно оптимістичніше. Сьогодні люди приходять до театру за ковтком свіжого повітря, за хвилинами радості, за можливістю хоча б на деякий час забути про тривожну реальність. Ми це дуже відчуваємо. Нещодавно під час вистави я побачила в першому ряду військового — і зрозуміла, наскільки важливо для наших захисників хоча б на мить переключитися. Ми щодня молимося за них і безмежно вдячні за можливість жити й працювати.

- Ви гратимете легендарну Сару Бернар. Що Вас найбільше вразило в її долі?

Не кожному акторові випадає щастя отримати таку роль, але це й велика відповідальність. Я прочитала про Сару Бернар усе, що змогла знайти. Деякі сторінки її життя настільки мене зворушили, що я плакала. Уявіть: після травми, отриманої під час вистави, їй довелося ампутувати ногу. І все ж вона продовжувала виходити на сцену — вже сидячи. Вона жила театром, працювала натхненно і самовіддано. Кожна її роль була тріумфом. Я відчуваю певну спорідненість із цією постаттю. Сара Бернар грала і жінок, і чоловіків — і я також іноді дозволяю собі такі творчі експерименти.

- Чи змінилося Ваше розуміння професії за ці 40 років?

Театр увійшов у моє життя ще у школі. Я грала з однокласниками невеликі сценки, а першою роллю стала Катаріна з «Приборкання норовливої» Шекспіра. Тоді я зрозуміла: сцена — це моя доля. За ці роки я працювала з різними режисерами, створила і власні постановки. Театр вимагає величезної енергії та повної віддачі. Якщо в нього не вкладати душу і серце — він стає мертвим. Театр має бути чесним і щирим, адже саме тоді він торкається сердець глядачів. І найважливіше — зі сцени потрібно нести добро і любов. Я переконана, що саме ці цінності здатні врятувати людяність.

- Ви актриса, співачка, ведуча і педагогиня. У якій ролі найяскравіше проявляється Ваша жіночність?

Мабуть, тоді, коли я виходжу на сцену співати одна. У театрі чи викладанні ти завжди частина команди, а тут залишаєшся на сцені сам на сам із глядачем. Я називаю це своїм «театром пісні». Я створюю сюжет, проживаю історію й граю роль просто у пісні. У такі моменти відкривається справжня жіночність і внутрішня сила.

- 8 березня виходить Ваш новий кліп на пісню «Чекала». Про що вона?

Це дуже особлива для мене пісня. Вона була написана ще до повномасштабного вторгнення, але, здається, справжній час для неї настав саме зараз. Спочатку вона мала іншу назву — «Подаруй мені час». Вірші написав поет Олександр Хмельовський, з яким я давно співпрацюю, музику — заслужений артист України Павло Мрежук. Аранжування створив Ігор Балан — кумир мільйонів українців. Пісня розповідає про жіночу любов, вірність і здатність чекати кохану людину стільки, скільки потрібно. Це музика для душі, музика любові. Я щиро вірю, що вона знайде відгук у серцях і жінок, і чоловіків.

- Що сьогодні розквітає у Вашому житті: нові мрії, ролі чи сенси?

Мабуть, нові сенси. Як говорить моя героїня Сара Бернар: «Я маю знайти сенс і розібратися в усьому сама». З певного віку людина починає особливо замислюватися над смислом життя. Тоді виникає бажання зробити для світу ще більше добра, залишити після себе світлий слід. Художник залишає картини, а актор забирає ролі із собою — і лише кіно може зберегти пам’ять про них. Життя минає, але воно продовжується. Тож давайте будемо світлими, благородними й натхненними людьми. Кожен має почати із себе. Я вірю: війна обов’язково завершиться миром. А яким буде цей світ — залежить від нас. Тому треба жити, а не чекати смерті.