Владлена Манько:
сила та ніжність у волонтерстві
„Владлена Манько — активна волонтерка та фондрайзерка фонду «Підтримай Третю штурмову», яка щодня підтримує військових та допомагає реалізовувати важливі проєкти для армії.
Окрім волонтерської діяльності, Владлена також працює моделлю, доводячи, що жіночність і сила можуть йти пліч-о-пліч.
У своїй роботі та житті вона надихає інших долучатися до допомоги, поєднуючи тендітність і рішучість, особливо в умовах сьогодення.“
- Владлено, розкажіть, як ви почали займатися волонтерством і чому це стало для вас важливим?
Я прийшла у волонтерствонасамперед через потреби діяти. Я живу із сенсом: «ти або у війську, або для війська», і це повністю відображає моє знаходження саме тут. Я допомагала військовим ще із самого початку війни, але з початку повномасштабного вторгненнямій світ дуже різко звузився до простих речей: хто ти, що ти робиш і чиє життя можеш врятувати та полегшити вже сьогодні.
Я бачила, як найкращі люди на фронті тримають країну ціною власного часу та життя.І волонтерство стало для мене природним продовженням мого характеру та цінностей — сила, вірність та відповідальність у всьому.
Спочатку це були особисті ініціативи: зібрати потреби, приєднатися до локальних зборів, організувати їх, зробити контент, який привертає увагу до потреб військових, організувати акцію, виставку,автопробіг памʼяті.Але із часом я відчула, що це моє життя.Я була співвласником фонду, допомагала різним бригадам, а потім долучилася до фонду «Підтримай Третю штурмову», бо це люди, які несуть той сенс та ідеологію, яка близька мені: з’явилася команда,професійний підхід до фандрейзингу, робота з бізнесами та інфлюенсерами, великі проєкти та постійна підтримка.
- Ви фондрайзерка фонду «Підтримай Третю штурмову». Що у вашій роботі найбільше надихає та мотивує?
Найбільше вмоїй роботі мене надихає момент, коли ти бачиш результат не на картинці в інстаграмі, не у звіті, а в реальному житті конкретних людей. Коли хлопці пишуть: «Приїхало. Працює. Рятує». Коли вони дякують тобіза те, що ти є. Коли розумієш, що десь там, хтось повернувся живим додому саме тому, що ти вчасно добила партнерство, домовилась із бізнесом, зробила сторіс, підключила інфлюенсера чи просто не здалася, хоч дуже хотілося спати.
У фандрейзингу немає дрібниць.Кожна гривня, кожен репост, кожен знайдений контакт — це ланцюжок, який веде до збереженого життя.
У фонді «Підтримай Третю штурмову» працюють люди, які не вибирали легкого шляху. Вони не просто роблять проєкти — вони горять. Вони вміють піднімати один одного, жартувати навіть у важкі моменти й доводити все до кінця, бо інакше просто не вміють.
Але головний мотиватор — сама третя штурмова та весь третій армійський корпус. Це люди, які мають стати прикладом для кожного, прикладом та символом сили, стійкості, принциповості та честі. Коли ти бачиш, як вони тримають фронт, коли ти знаєш скільки кілометрів лежить на їх відповідальності,як живуть під тиском війни і при цьому кайфують, як багато віддають — дуже складно дозволити собі працювати «на півсили». Вони задають планку, якій ти маєш відповідати.
І, мабуть, найбільша особиста мотивація — це відчуття причетності. Я знаю, що мій вклад — не абстракція. Це тепловізор, дрон, бронетранспортер та багато чого іншого та вагомого. Це конкретні люди, які повертаються додому, до своїх коханих, до своїх дітей.
- Багато хто вважає, що робота з військовими робить жінку «не жіночною». Як ви поєднуєте силу та жіночність у своєму житті?
Мені здається це більше стереотип. Насправді все навпаки. Війна загострює все справжнє. Вона знімає фальш, ролі й маски. І коли ти щодня працюєш із людьми, які ризикують життям, то починаєш ще більше цінувати свою м’якість, інтуїцію, ніжність, здатність підтримувати, розуміти й чути інших.
Жіночність для мене — це не про сукні чи макіяж, це про внутрішній стрижень, енергію і водночас про здатність бути живою, теплою, емоційною. Сила й жіночність не суперечать одна одній. Навпаки — вони підсилюють одна одну.
Я навчилася дозволяти собі бути різною: сильною, коли потрібно вибороти результат; і дуже ніжною, коли треба обійняти, дочекатись, вислухати чи просто помовчати поруч.Війна не забрала мою жіночність. Вона тільки нагадала, наскільки вона важлива.І, мабуть, головне — я не граю роль «сильної». Я такою стала,через обставини, пройдений шлях та втрати близьких на цій війні. Але навіть у силі я завжди залишаюся жінкою. І саме це робить мене цілісною.
- Ви займаєтеся волонтерством у складних умовах. Які моменти або історії найбільше надихають вас продовжувати допомагати?
У мене є розуміння «хто, якщо не ми?» та, на жаль, розуміння, що таке назавжди втрачати друзів та близьких людей, нести про них памʼять, боротися за тих, хто досі в полоні, кохати попри війну та відстань, підтримувати та бути поруч із родинами полеглих, які в один момент стають для тебе теж частинкою твоєї родини та життя.
А також маленькі моменти: це можуть бути два рядки повідомлення: «Дякую. Це врятувало пацанів». Або фото з машиною, яку ми закривали місяць, і яка вже наступного дня вириває людей із-під обстрілів. Це короткий голосовий, де чутно, як вони сміються посеред руїн; це «ти найкраща» від твоєї людини— і ти розумієш, що вони усе ще живі, все ще тримаються, усе ще йдуть уперед.Це велике дякую від матері полеглого героя та усмішка його сестри та брата, яку я можу викликати попри всі обставини.
Так само надихають моменти, коли наші зусилля збираються у велику хвилю. Коли десятки людей роблять донат у розмірі 50–100 гривень, і із цього виростає реальна техніка для підрозділу. Люди, які ніколи не були знайомі між собою, але об’єдналися заради тих, хто захищає їхній дім, — це і є те диво, яке тримає всіх нас та країну.
- Що б ви порадили жінкам, які хочуть долучитися до волонтерства, але бояться або сумніваються у власних силах?
Я б порадила почати з простого: не потрібно одразу закривати великі збори чи брати на себе відповідальність від якої страшно дихати. Волонтерство — це не про масштаб, а про щирість і стабільність. Маленькі кроки теж рятують життя.
У кожної жінки свій темп, свій характер і своя точка входу. Хтось може координувати великі проєкти, хтось круто пише пости, хтось може спілкуватися з бізнесами, а хтось — просто готувати їжу або сортувати допомогу. Уволонтерстві немає «правильних» і «неправильних» ролей. Кожна важлива.
Жіноча енергія — це про турботу, системність, стійкість і емпатію. Це саме тена чому тримається тил. Не бійтеся бути собою — це ваша сила.
І якщо вам страшно — це нормально. Страшно всім. Але варто зробити один маленький крок, і ви відчуєте, як змінюється не тільки країна, а й ваше власне життя. Волонтерство дає сенс, який неможливо підмінити нічим іншим. І цей сенс потім тримає вас так само, як ви тримаєте інших.
- Які плани та проєкти ви зараз реалізуєте, і що хотіли б донести суспільству через свою роботу та приклад?
Зараз у мене багато планів і проєктів, але далеко не про все я можу говорити публічно. Деякі речі мають залишатися за лаштунками до моменту, коли їх можна буде показати — але я можу обіцяти, що це буде важливо, сміливо й потрібно.
З того, що можу озвучити: я почала роботу над другим альбомом памʼяті з історіями полеглих героїв. Це дуже особистий і дуже важкий проєкт, але він для мене — про любов. Про те, що наші хлопці не зникають у статистиці. Їхні імена, їхні обличчя, їхні життя — це те, що має жити в памʼяті людей. Я хочу, щоб суспільство не забувало, якою ціною ми тримаємося. І щоб у кожного героя була своя сторінка, свій голос, свій слід.
У фонді ж головний проєкт, над яким я працюю зараз, — це ресторанний проєкт «За маму, за тата, за Третю штурмову». Його суть дуже проста і водночас потужна: заклади додають у меню спешл позицію — страву чи навіть коктейль, а кошти з її продажу йдуть на закриття гарячих потреб бійців Третього армійського корпусу.Це про культуру донату, про нормальність допомоги, про те, як звичайне «піти на вечерю» може перетворитися на вклад у життя наших військових. Ми хочемо, щоб люди бачили:допомагати не страшно й не складно. Це може бути частиною повсякденності.
Що я хочу донести через свою роботу?Мабуть, одну дуже просту річ: кожен із нас важливий. Не існує «малого внеску». Я хочу показати, що допомагати — це не про статус та можливість, не про гучність, а про людяність та віру у свою країну та тих хто там.
Якщо коротко, то моя мета — залишати слід. Той, який працює на життя. Той, який об’єднує. Той, який не дає забутизаради чого ми всі тримаємося
