ВЕРОНІКА МАГАЗОВА: «ЖИТТЯ — ЦЕ МІЙ УЛЮБЛЕНИЙ ПРОЄКТ»

„Вероніка Магазова — блогерка, яка не просто ділиться красивими кадрами, а створює власний світ, наповнений любов’ю, натхненням і справжніми моментами. Вона захоплюється подорожами, адже кожна країна відкриває для неї нову історію та дарує свіже натхнення. Поруч із нею — чоловік, який підтримує, вірить у неї та завжди залишається поряд. Разом вони — яскравий приклад справжньої команди.“

Нещодавно Вероніка здійснила особливу мрію — написала зворушливу пісню для мами, яка стала символом вдячності й тепла. А зараз вона працює над своєю першою книгою, де ділиться найціннішим — думками про щастя, любов і секрет гармонійних стосунків.

«Я вірю в силу медитації, візуалізації і вдячності. Це мій щоденний ритуал».

Ще з дитинства я багато мріяла. Я могла годинами уявляти, ніби все, чого я прагну, вже є у моєму житті. У моїй уяві все було реальним — і це робило мене щасливою. Коли я виросла, ця здатність не зникла. Навпаки, я навчилася ще глибше працювати з візуалізацією. Я завела блокнот і почала записувати свої бажання в теперішньому часі — ніби все вже здійснилося. Наприклад: «Дякую Богу і Всесвіту за цю нову прекрасну машину», або «Я щаслива, що маю цю можливість/людей/місце у своєму житті». Я не просто записую. Я відчуваю це.

Проживаю. І знаєте — мрії дійсно почали здійснюватися дуже швидко. Це не магія. Це — вдячність, віра й енергія, з якою ти дивишся на світ. Я живу так щодня: з відкритим серцем, з глибоким «дякую» за те, що вже маю, і з впевненістю в те, що все приходить вчасно.

«Я більше не залишаю простору для негативних думок. Я свідомо обираю світло».

Колись, коли я була за кермом і стала свідком аварії, в голові миттєво виникли тривожні думки: «А що, якби на цьому місці була я?» або «Не дай Боже пережити щось подібне». Ці негативні сценарії починали жити у свідомості, накручували, засмучували, виснажували. Сьогодні все інакше. Я свідомо змінила свій підхід. Якщо бачу щось тривожне, я переключаю себе: думаю про море, пісок, сонце, спокій і тепло. Я не тримаюся за темне. Я вибираю світло.

Я навчила цьому і свого чоловіка, і маму. Тому що думки — це магніт. Те, про що ми думаємо, ми притягуємо. І погане, на жаль, має здатність притягуватись вдвічі швидше. Тому я обираю думати про хороше. Завжди. Навіть коли важко. Навіть коли хочеться плакати. Бо наші думки — це енергія. І тільки від нас залежить, якою вона буде.

«Я ніколи не думала, що думки можуть бути такими матеріальними. Але сьогодні — я це точно знаю».

Я не те, щоб спеціально сиділа і мріяла про щось п’ять років поспіль. Просто записувала усе, що хотіла в блокнот, у теперішньому часі, ніби це вже є. А потім проходить час, і я відкриваю старий записник — і не можу повірити. Там усе. Абсолютно все, що я колись бажала — уже є в моєму житті. Я, наприклад, колись написала, що в мене буде весілля у вересні. Не пам’ятаю, навіть, чому саме вересень. Але коли ми з Кемалом вирішили одружитися, усе само собою склалося саме на вересень. І тільки потім я згадала той запис. Це навіть трохи містично, але так відверто красиво.

Або ще один приклад: я колись просто уявляла, що в мене є собачка. А сьогодні в мене їх двоє. Одного ми планували, а інший залишився з нами випадково — хотіли подарувати, але він став частиною родини.

Це не про випадковості. Це про силу думки. Все, що ми думаємо, відчуваємо, у що віримо — збувається. І часто набагато швидше, ніж ми очікуємо. Тому я вчу себе і близьких думати тільки про хороше. Бо думки — це як замовлення у Всесвіту. І Всесвіт ніколи не забуває їх виконати.

«Дякуй не тільки тоді, коли важко. Дякуй, коли щасливий».

Колись дуже давно я прочитала просту, але надзвичайно важливу фразу: «Дякуй Всевишньому і Всесвіту не лише тоді, коли погано, а й коли добре». І вона так глибоко засіла в мені, що з того дня я ніколи не забувала про це. Це було приблизно п’ять років тому, але я і досі живу із цим правилом. Кожного разу, коли щось вдається, коли здійснюється мрія, коли я отримую бажане — я зупиняюся на мить і кажу: «Дякую тобі, Боже. Дякую тобі, Всесвіт. За те, що в мене все є».

Не прохання. Не благання. А вдячність. Тиха, щира, глибока. Вдячність — це своєрідне енергетичне коло: коли ти щиро дякуєш, Всесвіт відчуває, що ти це цінуєш, і відповідає новими дарами. Не як нагорода, а як природна реакція на твою щиру радість.

«Думки треба формулювати правильно. До дрібниць».

Мене часто питають: чому мої мрії не здійснюються? І я завжди кажу — усе починається з того, як саме ми думаємо. Не просто про що, а як. Багато людей, особливо молоді, кажуть щось на кшталт: «Класно було б захворіти — посидіти вдома», або «Круто, що мене сусідка замінила — тепер я маю вихідні». А потім — бах, і ці «жарти» стають реальністю. Людина справді хворіє, потрапляє в лікарню, або змушена щось скасувати.

Мозок і Всесвіт не розрізняють жарт це, чи серйозне бажання. Вони просто реагують. І тому дуже важливо правильно формулювати свої думки. Чітко. До дрібниць. З любов’ю. Без негативу. Без страху. Бо кожне слово — як насіння. І рано, чи пізно воно проросте. Тому краще вже сіяти красу, ніж те, що потім важко виправити.