Катя Сташко: «Коли вимикається мікрофон — я вчуся слухати себе»
„Катя Сташко щодня в ефірі — з голосом, який підтримує, надихає і звучить поруч. Але що залишається, коли мікрофон вимикається?
В ексклюзивному інтерв’ю для Touch Катя говорить про шлях до радіо без ілюзій, жіночність без стандартів, публічність без масок і тишу, яка допомагає зберігати внутрішній баланс та бути собою.“
- Ти щодня в ефірі й постійно “на людях”. А якою Катя є, коли вимикається мікрофон?
Насправді, яка я в ефірі і «на людях» — така ж і в житті. Слухачі знають мене як ту, яка посміється з себе, розкаже щось з життя, поділиться досвідом, чимось корисним. Тобто я — це я, без ролей.
Є такий стереотип, що радіоведучі багато говорять. Щось в цьому є, але, зазвичай, радіоведучі поза ефіром говорять менше. Я з тих, хто приходить додому і любить помовчати та послухати. Мені якось знайома жартома сказала, що думала, радіоведучі постійно говорять. Але ні. Я люблю слухати інших не менше, ніж говорити. Збираю історії, щоб потім в ефірі на всю країну розповісти (жартую, звісно).
Я надихаюся людьми та їхніми історіями. Мені подобається пізнавати щось нове, гуляти Києвом, знайомитися, хоча інколи в мені прокидається інтроверт і хочеться втекти подалі від усіх. Іноді в мене буває настрій «поговорити» і тоді я реально багато говорю. Іноді, мені просто необхідно піти в кураж, посидіти десь з подругами, піти потанцювати, сходити на шопінг (бо треба швидкий дофамін), або просто прийти додому і подивитися улюблений фільм тисячний раз. Я різна, як і кожна жінка, і в цьому кайф.
- Радіо — це любов із першого ефіру чи шлях, до якого ти прийшла поступово?
Те, як я потрапила на радіо, — дуже цікава історія. В мене не було мрії стати радіоведучою. В дитинстві хотіла бути взагалі стюардесою, бо в мене тато і дідусь пілоти, і ця любов до неба і польотів від дитинства. Але потім я поступила в Інститут Журналістики, пройшла там відбір на радіо і потрапила вперше на радіо «Промінь». На той час студенти нашого університету мали можливість вести там деякі програми і тоді я закохалася в радіо.
Одна з моїх перших повноцінних робіт була якраз на радіо. Це був інформаційний формат (не розважальний) і я була редактором. Тоді я ще більше закохалась у радіо, бо тут особливо тепла атмосфера і люди по-хорошому божевільні.
Потім я довгий час намагалася потрапити на радіо, як ведуча, але не виходило. А якось, коли працювала журналістом на М1, побачила в соцмережах, що Люкс фм запускає курси для радіоведучих. Вирішила піти і після перших двох занять курси зупинилися, бо почалося повномасштабне вторгнення. Через кілька місяців навчання відновили в он-лайн форматі і на одному із занять мене помітив продюсер Люкс фм Женя Фешак. Я прийшла на співбесіду, виконала тестові завдання, пройшла підготовку, стажування і ось так потрапила на одну з найкращих радіостанцій країни. Тож моя історія про те, що мрії здійснюються у найбільш неочікуваний момент.
- Чи був момент у кар’єрі, коли хотілося все кинути — і що тебе зупинило?
Це було до Люкс фм, коли я намагалася пройти кастинги на радіоведучу. Я постійно ходила на співбесіди, відправляла всім свої демки, стукала в усі двері, писала кому могла, але нічого не виходило. В якийсь момент я подумала, що це не моє і треба повністю все змінювати. А потім я стала все частіше чути фрази від різних людей, що «тобі б на радіо» і я подумала, що може все з вийде. Вирішальну роль зіграла одна моя колега, Наталі. Якось у складний період вона записала мені купу голосових повідомлень, я отримала колосальну підтримку і вирішила, що якщо в мене так сильно вірять навколо, то чому ж я в себе так не вірю? І до речі, після цих повідомлень я прийняла рішення піти на курси від Люкс фм. Тож, саме люди, моє оточення, мене зупинило і дало сили не здаватися.
- Наскільки складно сьогодні залишатися щирою в медіа, де від тебе постійно чекають “ідеальної картинки”?
Мені здається, що зараз саме той час, коли ця «ідеальна картинка» поступово відходить. Людям потрібна справжність і щирість, вони втомилися від «вилизаного» контенту. Надивилися гарного життя в інстаграмі і знають, що є «очікування», і є реальність. І чим більше ти щирий — тим більше до тебе тягнуться. Але і тут все не так просто, бо цю «щирість» можуть прийняти за «награність». Хтось вірить, хтось — ні. Тому, в першу чергу, варто чути себе і бути чесним з собою.
Навіть на різних івентах, де ми всі зустрічаємося після ночі обстрілів тієї «недокраїни», коли нема світла, води, опалення, ми попри все виглядаємо на всі сто, а всередині — порожньо. В ці моменти дуже важко себе зібрати докупи, але треба проживати ці емоції, не закриватися, ділитися ними, підтримувати один одного, говорити, що ми разом, ми витримаємо, обійматися і стає легше.
- Ти багато працюєш з емоціями слухачів. А хто або що наповнює тебе саму?
Коли ти в ефірі, ти маєш постійно посміхатися і підіймати настрій людям, який би не був твій стан в цей момент. Це буває дуже важко зробити. Кожен українець знає, як психологічно нелегко це вивозити. Тому так, гойдалки в нас ще ті і важливо відновлювати свій ресурс
Я наповнююся різними способами. Коли це накопичувальна втома і виснаження, мені потрібно побути на самоті. Послухати музику, почитати книгу, поїздити за кермом, іноді беру гітару і співаю - мене це заспокоює і надихає. А мій найкращий відпочинок для відновлення - це провести день вдома наодинці, щоб нікуди не виходити і нікого не бачити. І я цей день можу читати, дивитися серіал, прибирати, слухати вініл, лежати на дивані. Один такий день — і я відновлена на місяці вперед.
А взагалі, мене дуже наповнюють зустрічі з сімʼєю, коли ми разом збираємося і починається мій улюблений «сімейний балаган». Час з коханою людиною, з близькими друзями — це завжди найкращі емоції, які наповнюють і підсилюють мене у всіх можливих сенсах.
- Як змінилося твоє відчуття жіночності з початком публічного життя?
Парадоксально, але саме публічність допомогла мені знайти свою жіночність.
Раніше я думала, що жіночність — це про зовнішній вигляд, образ, правильну подачу, відповідність якимось стандартам. Але з досвідом прийшло зовсім інше розуміння. Жіночність — не в сукнях, макіяжі чи підборах. Вона в тому, як ти відчуваєш себе всередині. Це про стан, внутрішню опору, м’якість до себе, дозволяти собі бути різною: сильною і вразливою, впевненою і розгубленою, веселою і сумною — і не сварити себе за це. Публічне життя навчило мене не ховати емоції і не соромитися їх, а приймати. Бо коли ти дозволяєш собі бути живою — це і є справжня жіночність.
- Чи є тема, про яку ти принципово не готова говорити в ефірі або в інтерв’ю?
Я доволі відкрита і можу поговорити в цілому про все. Але все ж, мені хочеться залишити частинку особистого життя — собі. Все, що стосується сімʼї, — це для мене не зовсім табу, однак відкривати повністю цю свою частинку я не хочу, бо це мій куточок спокою і затишку.
Сімʼя — найбільша моя цінність, сила і мій двигун. Напевно, мої рідні вірять у мене більше, ніж я сама. Тому я дуже бережно ставлюся до цієї моєї частинки. Навіть, якщо ти публічна людина, не все в житті має бути публічним. Є речі, які стають ціннішими саме тоді, коли залишаються тільки твоїми. І ця межа для мене важлива — вона допомагає зберігати баланс, не вигоряти і залишатися собою.
- Що для тебе успіх сьогодні: впізнаваність, внутрішній спокій чи можливість впливати?
Успіх — це, все ж таки, про вплив. За тобою слідкують, тебе чують, шукають відповіді і підтримки у твоїх словах — тому це велика відповідальність. Я вірю в те, що кожна людина має свою місію. І якщо ти впізнаваний — маєш використати це з розумом, розуміти, що ти хочеш донести іншим, чим поділитися.
Для мене успіх — це коли твої слова можуть когось заспокоїти, надихнути, знайти віру в себе, підтримати або побачити щось з іншої точки зору, щоб проаналізувати і знайти власну відповідь. Це не про гучність, а про зміст.
І, звісно, без внутрішнього спокою жоден вплив не працює — бо тільки в балансі ти можеш бути чесним, корисним і справжнім.
- Українські медіа зараз — це про розвагу, підтримку чи відповідальність
Вони про все. В наш час ми маємо знаходити можливість допомагати людям переключатися з того негативу, в якому живемо. Як людина, яка працює в розважальному форматі, я розумію, що ми не можемо постійно бути в напрузі і розвага — це спосіб відновлення. Головне, щоб вона була доречною і чесною
