Аліна Шевченко: «Конкурси краси як форма протесту проти насильства»

„Аліна Шевченко — фіналістка конкурсу «MS TopUkraine», де вона отримала титул другої віцеміс. Для неї конкурс став не лише святом краси, а й майданчиком для важливої соціальної місії — підтримки жінок, які пережили аб’юзивні стосунки. Сьогодні Аліна продовжує розширювати свій медійний голос, щоб говорити про те, про що зазвичай мовчать, і доводить: краса може бути потужною зброєю в боротьбі з насильством.“

- Аліно, ви зазначали, що навколо конкурсів краси під час війни виникає багато критики. Як ви самі відповідаєте на цей хейт?

Насправді я вдячна за те, що з’явилася хвиля критики. Вона дала можливість пояснити людям ситуацію з іншого боку. На власному прикладі я показую, що участь у конкурсах для мене — це не просто прагнення титулів чи нагород. Це спосіб розширити свій медійний рупор, аби привернути увагу до соціальних проєктів і залучити більше людей, які готові допомагати та поширювати ці ініціативи. У результаті ми можемо зробити набагато більше разом.

Сьогодні українські дівчата стали більш свідомими. Для них корона — це не прикраса, а можливість отримати інструменти та ресурси, які допоможуть робити добрі справи. Мені відомо багато учасниць конкурсів краси, які після змагань втілили у життя масштабні волонтерські та соціальні проєкти, зібравши значні кошти на підтримку армії та суспільства.

Я часто пояснюю підписникам: якби я була просто звичайною дівчиною і відкрила збір на автомобіль для військових, то зібрала б набагато менше коштів, ніж можу залучити зараз завдяки своєму статусу. І це важливий аргумент.

Тож навіть критика показує, що часи змінюються. Українські жінки йдуть у конкурси не заради прикрас, а заради нових можливостей творити добро.

- Ваш досвід участі MS TopUkraine виявився тісно пов’язаним із соціальною темою. Як ви вирішили говорити саме про підтримку жінок після аб’юзивних стосунків?

Ця тема для мене дуже особиста, адже я сама пережила аб’юзивні стосунки. Я змогла з них вийти, але й досі працюю над собою. Адже аб’юз — це не щось, що минає, як грип чи застуда. Це довгий процес реабілітації.

Сьогодні про це починають говорити дедалі більше людей, і я щиро вдячна, що в нашій країні ця проблема перестає підлягати замовчуванню. Водночас у певний момент я зрозуміла: просто говорити про це — недостатньо. Однією з найбільших проблем жінок, які стали жертвами аб’юзивних стосунків, є повна втрата довіри — як до чоловіків, так і до суспільства загалом.

Тому на власному прикладі я намагаюся показувати й розповідати про свій досвід. Іноді навіть ділюся моментами з того життя — відео чи спогадами, які не всім приємно дивитися. Я роблю це, щоб жінки зрозуміли: вони можуть мені довіряти. Ми говоримо однією мовою, адже я пройшла й пережила те саме, що зараз переживають вони.

- Чи змінилося ваше життя після того, як ви відкрито заговорили про власний досвід?

Чесно кажучи, я і сама не очікувала, що так буде. Що відвертіше й щиріше я ділюся власним досвідом, то виразніше відчуваю, як з мене знімається внутрішній тягарДо речі, це одна з головних проблем жертв аб’юзивних стосунків: вони остерігаються ділитися пережитим. Їх лякає, що їх не зрозуміють, або ж вони схильні звинувачувати у всьому себе.

Для мене цей процес перетворився на ще глибшу внутрішню роботу — осмислення теми, яка стосується не лише мого минулого, а й безпосередньо впливає на сьогодення.

- Багато жінок після конкурсу зверталися до вас за підтримкою. Які історії чи слова найбільше торкнулися вашого серця?

Є одна фраза, яку я чую від дев’яти з десяти жінок. І щоразу, коли вона звучить, у мене на очах з’являються сльози. У ці моменти я ніби відчуваю, що в мене розправляються крила, і розумію: я на правильному шляху.

Ця фраза звучить так: «Зараз це саме ті слова, які мені потрібно було почути».

І тоді я згадую себе в минулому. Коли я була на їхньому місці, мені так хотілося, щоби поруч опинилася людина, яка могла б підтримати, обійняти і дати відчути, що я не одна.

Сьогодні я розумію: якщо у моїх силах робити це для інших жінок, я обов’язково продовжуватиму це робити.

- Ви готуєтеся до участі у Mrs. Universe. Які цілі ставите собі на цьому конкурсі?

Як я вже зазначала, моя мета — розширити свій медійний рупор і, найголовніше, показати на власному прикладі кожній жінці, яка зараз страждає від аб’юзивних стосунків і боїться з них вийти, що вихід завжди є. Життя за межами аб’юзивної клітки існує — і воно може бути сповнене неймовірних сюрпризів та нових можливостей. Головне — набратися мужності та зробити перший крок назустріч свободі та власному щастю.

- Що б ви хотіли сказати жінкам, які зараз переживають аб’юз або тільки починають свій шлях до відновлення?

Поки в тебе є ТИ — ТИ можеш усе. Не буду прикрашати, і не стану одягати «рожеві окуляри». Шлях реабілітації в кожної людини різний. Доводиться наново складати себе з уламків, відшукувати й збирати докупи. Треба знову вчитися любити себе, вірити людям — і це тільки перший крок.

Але та людина, яка пройде цей шлях, стає надзвичайно глибокою та сильною. А коли озираєшся назад і бачиш усе, що довелося пройти, виникає така гордість за себе, що корона вже не потрібна, аби відчути себе королевою. Адже ти стаєш королевою власного життя.