Бачу ціль — не бачу перешкод
„Ірина Жужа: «Я сама себе мотивую, бо я прекрасна жінка — талановита, гарна, розумна, смілива й рішуча».“
- Ірино, як ви взагалі ставитесь до змін? Адже з вашої історії ми зрозуміли одне — ви не з тих жінок, хто боїться взяти життя у свої руки.
Я амбіційна людина, а тому завжди прагнула досягти всього й одразу. У дитинстві я мріяла про те, як буду жити у великому місті, у власній квартирі, де в мене буде велике ліжко, гардеробна, безліч картин і дивовижний краєвид із вікна. Навіть уявляла, як збиратимуся на роботу, обираючи якого кольору взути туфлі. Як можна зрозуміти, я постійно фантазувала про красиве доросле життя. Після закінчення школи я поїхала навчатися до Харкова. У мене було непросте дитинство, тому мені здавалося, що чим далі я буду від дому, тим краще. А Харків від Херсонської області знаходиться достатньо далеко. Упродовж навчання я працювала на різних підробітках: від роздачі рекламних листівок, продажу косметики до посади менеджера з гнучким графіком. Після закінчення ВНЗ, мені стало сумно в Харкові. Я дуже люблю це місто, але мені хотілося більшого. Довго не думаючи, я вирішила переїхати до Києва. Реалізація цього рішення була непростою. Приїхавши на вокзал, виявилося, що квартиру, яку я зняла, уже здали. Я залишилася без грошей і житла, яке знайти було дуже важко, тому що в мене не було телефону на той час, а значить, і інтернету. Враховуючи моє природне везіння та обставини, які склалися, я все ж зняла кімнату на Троєщині. На роботу мені доводилося вставати о 4 ранку, тому що добратися з Троєщини на Осокорки виявилося не простим завданням. Так потрохи я пристосувалася до життя в столиці, але й цього, як виявилося, було для мене замало.
- Скільки пройшло часу від моменту переїзду в Харків та вже до теперішнього проживання в Туреччині?
У Харків я переїхала у 2009 році, а в Туреччині працюю з 2022 року.
- Чи сумуєте за Україною?
Я безмежно люблю свою державу. Я вважаю, що більш прекрасного куточка у світі не існує. Мені дуже шкода, що зараз переживає Україна та український народ. Емоції, які з’явилися в мене з 24 лютого це невимовна лють до країни-агресорки. Це дуже страшно мати в собі ці відчуття, але вони неконтрольовані. Сьогодні я працюю за кордоном, допомагаю ЗСУ, перевіреним фондам та близьким людям, які стоять на захисті нашої держави.
- Закінчивши навчання, ви обрали для себе акторський шлях. Чому такий вибір?
З юних років я вважала себе творчою особистістю. У дитинстві я писала багато віршів, навіть були публікації в газетах. Також я малювала ескізи одягу, тому що мріяла стати дизайнером. Тобто мені хотілося творчої реалізації. На 2 курсі навчання я роздавала рекламні буклети на вулиці, щоб заробити грошей. Якось до мене підійшов один чоловік і запропонував роздавати його буклети. Це виявився продюсер театру-студії імпровізації «Чорний квадрат». Таким чином ми з подругою перейшли працювати до них промоутерами, це був хороший заробіток і мені було дуже цікаво бути хоч якось причетною до акторської сфери. Мені навіть пощастило поїхати на гастролі до Криму з їх командою. Було багато цікавих завдань з реклами проєкту, я бачила, як грають актори й мені захотілося стояти там на сцені, разом із ними, адже це так круто. Здавалося, що це найпрекрасніша робота у світі.
- До речі, ви зараз бачите себе акторкою, або це вже у минулому?
Галузь нерухомості для мене стала набагато перспективнішою. В загальній складності сфера продажів цікава через те, що я вмію продавати, я знаю як будуються процеси, я люблю спілкуватися з людьми тет-а-тет. В ідеалі для мене було б добре поєднувати дві діяльності. Щодо акторської сторони мого життя: моєю улюбленою українською акторкою була і є Валерія Ходос. Я вважаю, що саме в цієї жінки виходить неймовірно талановита та унікальна гра. Випадково я натрапила на сторінку Валерії v.khodos, де дізналася про відкриття її власної акторської школи і власне про сам кастинг. Я вирішила спробувати свої сили, тож пішла навчатися на курс Basic. Паралельно відправила свою анкету на різні кастинги та зйомки. Поступово до мене почало надходити більше пропозицій, незначні ролі, але все ж війна поставила паузу на цій історії. Цікаво те, що саме зараз, якщо ми говоримо про акторську сферу, я більшою мірою бачу себе режисеркою. Сьогодні я беру участь у тижнях моди у різних куточках світу, веду телепрограму про модельний світ, працюю на керівній посаді в команді кращих спеціалістів в агентстві нерухомості.
- Як війна вплинула на вас та ваші кар'єрні перспективи? Чи відчуваєте ви, що всі ці події суттєво змінили вас як особистість?
У сфері нерухомості я почала працювати із жовтня 2021 року. Я потрапила в одну із найбільших міжнародних компаній та планувала переїзд у Туреччину ще до війни. Війна пришвидшила цей процес. На жаль, так виходить, що війна вигнала нас із домівок, лишила того, що для нас було звичне й рідне. Багато людей, як і моя сім’я, були змушені залишити все й поїхати за кордон, починати своє життя із чистого аркуша. Саме робота в компанії Hayat Estate дала мені можливість вивезти мою сім’ю і забезпечити їм комфортне життя. У зв'язку з війною багато українців почали розглядати для себе придбання нерухомості. Хтось для переїзду, хтось як запасне житло, хтось для збереження коштів. Відповідно у 2022 році почалася активна робота. Я завжди думала, чому мені довіряють, чому мене рекомендують. І знайшла відповідь. Я знаю точно, що я ніколи не думала про те, скільки конкретно грошей я зароблю. А тепер я точно знаю, що коли ти думаєш про свій заробіток в останню чергу, бо тобі важливо знайти те, що треба саме цьому конкретному клієнту — це відчувається людьми. Ба більше, я сама одразу розумію, коли зі мною поводяться нечесно.
- Про найскладніший період у вашому житті: яким він був для вас та як ці складнощі привели вас до того, де ви є зараз?
Якщо бути з вами чесною, то були такі дні, коли в мене не було за що жити. Я завжди все роблю сама, бо покластися я можу тільки на себе. Скрізь були провали, усе йшло проти мене. Це був дуже складний період. Усе, за що я бралася, руйнувалося. Тоді мені потрібно було приймати рішення: повертатися в Херсон або щось пробувати інше. Тож я вирішила, що на певний час переїду до Туреччини, тим паче моя компанія цьому посприяла, запропонувавши там роботу. Перші дні після приїзду виявилися важкими. В Україні я залишила все, що в мене було. У Туреччині я опинилася без грошей, без речей, лише з моїм котом Василем. Але спасибі моїй керівниці Анні, яка мені дуже допомогла. Також легкому адаптуванню посприяв прекрасний клімат, дивовижна природа та колектив, у якому я працюю. Я хочу сказати дуже важливу річ. Усі проблеми, з якими ми стикаємося, є просто дрібницями та нічого більше. Людина може справитися з усім, пережити будь-що. Ситуації бувають різні, не завжди все йде так, як ми плануємо й часто не через те, що ми не так щось робимо, а просто так має бути. Найголовніше — це життя та здоров’я наше й наших рідних. Треба постійно собі нагадувати про це. Усе завжди в порівнянні. Усі інші складнощі можна пережити, це просто такі важкі періоди і я вірю в те, що коли щось іде не так, як ми бажаємо, то на те є причина. Це означає, що якщо все йшло б не так, то ми б не досягли того, що нас чекає в майбутньому й не стали б тими, ким ми є.
- Чому, на вашу думку, людям не варто боятися змін у своєму житті, навіть якщо вони можуть здатися складними, на перший погляд?
Я вважаю, що зміни — це ключовий аспект нашого життя. Боятися змін — значить, і не жити взагалі. Що може статися страшного, якщо ви щось втратите? Головне, що ви та ваші рідні живі та здорові, а все інше нормалізується. А якщо все ж таки вийде? У вас почнеться абсолютно нове щасливе життя, про яке ви й не мріяли. Я вважаю, що саме мій характер допомагає мені рухатися вперед, приймати рішення, не боятися щось змінювати, щоби покращити своє життя та життя своїх близьких.
